Іван Підкова
"Добував і славу, і волю"
(до 490-річчя від дня народження Івана Підкови)
Бібліографічний дайджест
За всіх часів на Запорізькій Січі з’являлися лицарі, що походили з чужинських земель, належали до інших народів і вір, але прагнули здобути бойовий гарт у лавах козацького війська, прославити своє ім’я під час козацьких походів.
У сиву давнину на околиці міста Черкаси, поблизу села Дахнівки, на березі Дніпра з’явилася перша козацька Черкаська Січ – засіка, заслін від ворогів. З історичних джерел відомо, що Черкаси були тоді столицею (потім – Трахтемирів і Чигирин) і важливим оборонним осередком Наддніпрянщини. Пізніше козаки-черкаси розміщували сторожу на островах Дніпра й на Запоріжжі і називались запорізькими черкасами. Саме до козаків-черкасів уперше прийшов юнак Іван, котрий увійшов в українську історію, як Підкова.
Коли козаки почали розпитувати хлопця про його життя, той розповів про свій важкий шлях до Черкас. Рідне село спалили татари, до їхнього полону потрапили Іванові батьки та наречена Настя. От він і вирішив приєднатися до козаків-черкасів, щоб разом бити ворогів. За національністю він – молдаванин. Народився на лівому березі річки Південний Буг неподалік від Умані. Справжнє прізвище – Сап’яга. За іншими джерелами справжнє прізвище козака було Вода. Юнака прийняли до загону козаків-черкасів, і він почав бойовий шлях саме з Черкас. Його полюбили за хоробрість, щирість та відвагу. А Підковою прозвали за неабияку силу: він з легкістю розгинав і згинав руками підкови (у ті часи на Січі фізичну силу подеколи цінували вище за розум).
Першого досвіду морських походів Іван Підкова набув під керівництвом Самійла Кішки, пізніше водив козацькі флотилії в море самостійно. За часів гетьманування Богдана Ружинського він уже мав репутацію хороброго й тямущого у військових справах, особливо ж – після кількох походів проти кримських татар. Командував, зокрема, одним із загонів у війську гетьмана Ружинського при штурмі турецької фортеці іслам-Кермен. Тож коли по смерті Ружинського постало питання про обрання нового гетьмана, козацький гурт одностайно гукнув: «Підкову!». Побратими знали, що Іван походить із великокняжого (господарського) роду і, за деякими джерелами, є двоюрідним братом тогочасного правителя Молдавії.
До наших часів зберігся єдиний портрет Івана Підкови, оприлюднений в одному з польських видань початку XVII ст. Довгі вуса, буйна чуприна, а на спокійному обличчі закарбувалися розум і воля. Невідомий художник на звороті цього давнього портрета залишив напис:
«Той Підкова був такої сили, що не тільки ламав підкови, а й таляри, а коли увіткнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупиняв повіз, запряжений шестериком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекидав її через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробивав ним ворота».
Боротьба проти татарської й турецької агресії з новою силою почалася в середині XVI ст. Іван Підкова водив загони козаків-черкасів під Очаків, Козлов, Кафу – головний невільницький ринок кримського хана. За його участі було звільнено багатьох полонених та відібрано чимало награбованого добра.
У цих походах і боротьбі народилася, визріла і зміцніла непохитна дружба синів різних народів. Через усе життя проніс Іван Підкова дружні стосунки з побратимами-черкасцями Яковом Шахом, Гнатом Силою, Дмитром Бутрою, безстрашним і веселим Самійлом Кішкою.
Підкова добре орієнтувався в дипломатії сусідніх країн, оскільки був освіченою людиною (навчався в одній з перших в Україні вищих шкіл в Острозі). Завдяки великому військовому досвіду знайшов слабке місце турецького агресора – Молдавію. Але тодішня турецька влада мала щодо Молдавії свої плани: після загибелі Іона, що сталася за часів гетьмана Свирговського, султан посадив на молдавський трон господаря Петра Кривого, який заприсягся дотримуватися протитурецької політики. Й ось тоді частина опозиційно налаштованої молдавської знаті послала на Січ гінців, запрошуючи Івана Підкову повернутися до рідного краю та відвоювати трон господаря, який належав йому по праву.
З дипломатичних міркувань гетьман Іван Підкова не міг втручатись у внутрішні справи Молдавії, бо хоч і стояв на чолі Січі, та, маючи під рукою лише запорожців, не розраховував на перемогу, тому почав набирати військо з добровольців поза Січчю. Коли воно було сформоване, до нього приєдналося 600 запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Шахом. І Підкова та воїни-українці розуміли, що коли вдасться витіснити турків з Молдавії, а на чолі цієї країни стануть люди, схильні до союзу з козаками, це не тільки полегшить долю України, а й докорінно змінить усю політичну ситуацію в регіоні.
Втрата важливого стратегічного плацдарму збентежила Оттоманську Порту. Султан Мурад ІІІ наказав сілістрійському паші, а також трансільванському воєводі зібрати якомога чисельніше військо і йти на допомогу скинутому господарю Петру. Перша битва відбулася під Сороками. Об’єднані сили козаків та повстанців-добровольців на чолі з І. Підковою, котрі домагалися повалення протурецького режиму Петра Кривого, розгромили турецько-молдавське військо, а 20 листопада 1577 р. відбулося ще одне зіткнення, в результаті якого гетьман Війська Запорозького Іван Підкова зі своїми побратимами визволили всю Молдавію і принесли молдаванам волю. Після ще кількох перемог вони урочисто ввійшли в столицю Молдавії – Ясси.
Радо зустрічало Івана населення – селяни, ремісники, духовенство – і просили його бути молдавським господарем. Люди бачили в гетьмані чи не першого справжнього визволителя від турецьких загарбників. 13 грудня 1577 р. частина місцевого панства оголосила Івана Підкову повноправним господарем князівства, а Петро Мірчич Кривий тим часом утік до Валахії.
Нетривала державна діяльність (1577–1578) видатного гетьмана малодосліджена, але відомо, що першим кроком І. Підкови стало формування уряду держави. Головні посади в ньому він доручив своїм соратникам.
Після цього І. Підкова наказав звільнити всіх в’язнів, які знаходилися в Яссах. Почав видавати грамоти монастирям на володіння землею. Точно відомо, що він послідовно дотримувався національної державної незалежності.
Такий перебіг подій дуже не сподобався турецькому султанові Амурату. Зібравши величезне військо, він повів його на Дунай, наказавши рушати туди й кримському ханові Магомет-Гірею, а згодом почав погрожувати війною Польщі, вимагаючи від її короля не втручатись у молдавські справи та вплинути на Підкову з його козаками.
Іван добре розумів, що вистояти проти турецько-татарського війська не вдасться. Та ще гетьман довідався, що частина прихидьників Петра Кривого згуртувала нове військо та приєдналася до турків. Отже, крім зовнішнього ворога, з’явився ще й внутрішній. Громадянська війна в Молдавії була вигідна турецьким агресорам. Тож Підкові не лишалося нічого іншого, як звернутися до польського короля з проханням про допомогу. А ще гетьман запропонував Стефану Баторію оголосити протекторат над Молдавією.
За інших обставин той з радістю пристав би на таке, але розпочав у цей час Лівонську війну з Росією, тому конче потребував союзу з Туреччиною або хоч її нейтралітету. Польща не могла воювати одразу проти двох могутніх імперій. Повагавшись, Стефан Баторій послав до Підкови свого особистого представника, брацлавського воєводу Яна Збаразького. Під слово честі короля, мовляв, ліпше зачекати кращого часу, той умовив нового господаря Молдавії повернутися в Україну. Повернутись Івана Підкову змусило й те, що на допомогу Петру Кривому прийшов зі своїми військами князь Христофор Баторій, брат польського короля Стефана Баторія. Отже, в Івана Підкови з’явилося мало не пів Європи смертельних ворогів. Залишивши Я. Шаха на чолі свого війська в Молдавії, Іван з невеличким загоном охорони прибув до Львова, де на нього нібито для особистої розмови чекав король. Стефан Баторій не мав нічого проти колишнього гетьмана України, а дії Підкови в Молдавії цілком відповідали інтересам Польщі. Проте Туреччина вимагала кари для «самозванця». Польському королю турецький султан і кримський хан висловили жорстку вимогу: схопити і стратити Івана Підкову. І Стефан Баторій наказав Івану Підкові припинити військові дії, а польському брацлавському воєводі Яну Збаразькому схопити козацького гетьмана, що той і зробив. І. Підкову, закутого в кайдани, зв’язаного ланцюгами, перевезли в підземелля до Варшави. Підкова мав надію зустрітися з королем, і зустріч ця відбулася, але у Львові, на площі, де було оголошено вирок короля і польського сейму.
Пам'ятник Івану Підкові в Черкасах
Пам'ятник Івану Підкові у Львові
16 червня 1578 р. Івана Підкову привезли з Варшави та вивели на площу Ринок у Львові. Свою смертну годину гетьман зустрів мужньо. Він двічі обійшов площу, розглядаючи натовп, побачив своїх вірних друзів та побратимів. Вони спочатку не знали, куди повезли їхнього батька, і мчали з однією думкою – визволити. А добулися до Львова... на страту. Після оголошення смертного вироку Івану Підкові дали можливість виголосити останнє слово:
«Мене привезли на смерть, хоча у своєму житті я не вчинив нічого, чим заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди був чесним лицарем і мужньо боровся проти ворогів християнства, завжди діяв на добро і користь своєї Батьківщини, і було в мене єдине бажання – бути її опорою і захистом».
При цьому він звернувся до урядовців з проханням не страчувати товаришів, які супроводжували його під час поїздки до короля. Випивши склянку вина, що йому передали вірні побратими, Підкова попросив їх принести йому килимок. Ставши на коліна, Іван прочитав молитву і перехрестився. Тільки після цього славному козакові відтяли голову в присутності турецького посла Ахмета. На площі вибухнув великий гнів народний, і тільки вжиті королем військові заходи не допустили повстання населення Львова.
Підкову поховали у львівській Успенській церкві, а в ніч після страти вірні побратими викрали труну з тілом гетьмана та відвезли до Канева. Тут, у православному монастирі під Чернечою горою, він і знайшов вічний спочинок.
Але в пам’яті народній Іван Підкова живе й досі, тут йому пощастило значно більше, ніж багатьом іншим гетьманам, які й довше жили, і звитяжніше воювали. В Україні Підкову й досі шанують як народного героя, не забувають про нього і в Молдові.
Ще більше цікавих фактів про життя та діяльність Івана Підкови дізнавайтеся ТУТ.
Пам'ятник Івану Підкові під Тарасовою горою
У 1839 році Тарас Шевченко почав писати романтичну поему "Іван Підкова", яка вперше була надрукована в «Кобзарі» 1840 року. Вибір героя був не випадковим – в образі легендарного козацького ватажка з'єдналися визначальні риси українського характеру: обережність і безмежна відвага, народна хитрість і дивна довірливість, презирство до смерті, шляхетність, широта вчинків і думок.
«Іван Підкова» – друга після «Тарасової ночі» поема Шевченка, присвячена історичному минулому України. У поемі Іван Підкова – ватажок морського походу козаків, проте це не відповідає дійсності. Аналізуючи певні неточності в зображенні Шевченком історичних фактів, український історик В. Антонович говорив, що поет зумів уловити й відтворити глибше й точніше за професійних істориків сенс і дух історичних подій. Оцінка В. Антоновича, по суті, визначила критерії для сприймання Шевченкових творів історичного змісту й послужила поштовхом до подальших дискусій щодо історичності головного героя і зображених у поемі подій.
Бібліографія:
Борщ М. Могила Івана Підкови започаткувала у Каневі національний Пантеон славетних / Микола Борщ // З вершин славетних черкащан. Краєзнавчі нариси, вірші, поеми / Микола Борщ. – Черкаси : видавець Кандич С. Г., 2013. – С. 6-12.
Гітін В. Іван Підкова (Серпяга) / Валерій Гітін // Видатні постаті козацької доби / Валерій Гітін. – Харків : Торсінг плюс, 2009. –С. 42-47.
Голомб-Масловська М. Героїчний пафос поеми Т. Г. Шевченка «Іван Підкова» : урок укр. літ. : 6 кл. / Марія Голомб-Масловська // Укр. мова та літ. (Шк. світ). – 2014. – № 3-4 . – С. 46-48. – Бібліогр.: с. 48.
Добував і славу, і волю : до 435-річчя від дня смерті Івана Підкови (?-1578) // Календар знамен. і пам’ят. дат. – Київ, 2013. – № 2, 2013. – С. 124-130. – Бібліогр.: с. 129-130.
Іванцова Л. Тарас Шевченко. «Іван Підкова» : урок у 6 кл. / Людмила Іванцова // Дивослово. – 2015. – № 3. – С. 12-14.
Іщук Н. Історична основа поеми «Іван Підкова» : інтегров. урок з укр. літ. та історії : 6 кл. / Наталія Іщук, Яна Загарія // Укр. мова та літ. (Шк. світ). – 2014. – № 3-4 . – С. 41-45.
Сегеда С. Гетьманські поховання в Канівському монастирі : Іван Підкова, Яків Шах, Самійло Кішка / Сергій Сегеда // Український пантеон / Сергій Сегеда ; худож. оформ. О. Андрощука. – Київ : Балтія-Друк, 2013. – С. 50-53.
Слабошпицький М. Молдавський похід Івана Підкови / Михайло Слабошпицький // З голосу нашої Кліо / Михайло Слабошпицький. – Київ : Махаон, 2003. – С. 108-109.
Сушинський Б. Іван Підкова : гетьман українського козацтва, Великий князь (господар) Молдови / Богдан Сушинський // Козацькі вожді України : історія України в образах її вождів та полководців XV–XIX ст. Історичні есе у 2-х т. Т.1 / Богдан Сушинський. – Одеса, 2006. – С. 94-97.
Червінський В. І. Іван Підкова / В. І. Червінський // Видатні постаті в історії України (ІХ–ХІХ ст.) : Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), В. П. Дрожжин, Ю. О. Калінцев, О. Г. Сокирко, В. І. Червінський. – Київ : Вища шк., 2002. – С. 131-133.
Чухліб Т. «Проти ворогів християнства...» / Тарас Чухліб // Історія козацтва. Держава – військо – битви / Олександр Гуржій, Тарас Чухліб. – Київ: Арій, 2015. – С. 13-16.
Чухліб Т. Як український богатир став правителем Молдавії : Іван Підкова, 1577–1578 рр. / Тарас Чухліб // Гетьмани України : війна, політика, кохання / Тарас Чухліб. – Київ : Арій, 2016. – С. 33-37.
Шудря М. Той, що ламав підкови / М. Шудря // Січ-мати / М. Шудря. – Київ : ТОВ «Елібре», 2008. – С. 358-369.
Щербак В. Іван Підкова / В. Щербак // Історія України в особах : Давньоруська держава. Литовсько-польська доба / кер. авт. кол. О. В. Русина. – Київ : Україна, 2012. – С. 407-411.