Дитинство і юність письменника
Іван Франко – це унікальний людський документ, якому немає аналогів не лише в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Івана мама називала Мироном. Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали при хрещенні, а домашнім, поганським іменем. Саме тому Івась для рідних був малим Мироном.
Ще з дитинства Мирон володів надзвичайними екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже малий Франко дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами і пташками. Найдивовижнішим у цьому є не те, що малий Мирон був такою собі химерною, навіть трохи дивною дитиною, а те, що він замість того, щоб стати сільським ворожбитом чи чарівником, став одним із провідних європейських інтелектуалів. Один із цікавих епізодів дитинства, коли малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів, Іван Франко навів у автобіографічному оповіданні «Під оборогом», у якому хлопчик – такий собі маленький мольфар – відвів від села грозову хмару.
Коли Івану виповнилося 9 років, помер його батько. Проте рідні допомогли здібному хлопчику вчитися. Перші уроки рідної української мови він отримав від свого дядька, брата матері, Павла Кульчицького. А вже у 8 років малий Франко розмовляв, вільно читав і писав польською та німецькою мовами.
Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Іван Франко тимчасово жив на квартирі в далекої родички Кошицької, яка мала власну столярну майстерню та жила на околиці міста. Нерідко хлопцеві доводилося спати в трунах, які виготовлялися в майстерні. Про це йдеться в оповіданні Франка «У столярні».
Юність і молоді роки І. Франка не були легкими. У 1880 році Іван ледве не помер від голоду. Він жив на той час у готелі, де за тиждень написав повість «На дні». На останні гроші Франко відправив її у Львів. Після цього він три дні жив на три центи, які випадково знайшов на березі Прута. Коли він залишився зовсім без жодної копійки, то голодував і трапилося так, що від голоду впав без сил. Життя йому врятував прислужник готелю.
Захоплення Івана Франка
Іван Франко вмів працювати, але вмів і відпочивати. Саме його вважають засновником туристичного руху в Галичині. І. Франко був першим професійним туристом, який не лише сам багато мандрував, а й організовував піші мандрівки Галичиною й Карпатами.
У 1884 році він організував першу українську студентську пішу мандрівку. А один із віршів, який І. Франко написав із цієї нагоди, став спортивним гімном Галичини. Його сини також активно займалися спортом, зокрема футболом і великим тенісом, про який тоді ще у Львові мало знали.
Але справжньою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилинка, письменник брав сіті і їхав кудись за Львів. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями або ятерами, причому власного виробництва. У риболовлі він був справжнім віртуозом, адже вмів ловити форель голими руками.
Іван Якович любив пити вино, медовуху, смачно готував каву. А ще дуже полюбляв збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька Ганна, згадуючи звички батька, писала: «Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата».