"Майстриня детективу"
(літературне портфоліо до 70-річчя від дня народження Лесі Ворониної)
Відома українська письменниця, журналістка та перекладачка Леся Воронина (справжнє ім’я – Воронина Олена Анастасіївна) народилася 21 березня 1955 року в Києві в письменницькій родині.
Батьки хотіли назвати дочку Лесею, на честь Лесі Українки, та в паспортному столі не захотіли записувати це ім’я, аргументуючи тим, що такого імені немає, а Леся, мовляв, – похідне від Лариси або Олександри. Тому мама записала її Оленою, хоча все життя для всіх Воронина була саме Лесею.
«Я ніколи не була зразковою слухняною дівчинкою в білих шкарпеточках, випрасуваній сукенці, з бантами в кісках. Була схожа на хлопчика – в шість років навчилася кататися на ковзанах і на лижах, уміла давати здачі, мала одну найкращу подругу Маринку, без якої просто не могла жити, купу друзів і кілька ворогів, мріяла про двоколісний велосипед і ненавиділа будь-яку несправедливість і насильство», – ділиться спогадами дитинства письменниця.
Дід Лесі Ворониної – Прохор – був письменником, тато – художником-оформлювачем та реставратором, мама – перекладачем художніх творів. Змалку книжки для дівчинки були цілим світом: вони її виховували і вдома їх було багато. Леся рано почала читати, а згодом і вигадувати різні історії.
«У мене часто запитують, чому я вирішила стати саме дитячою письменницею. Розумієте, скільки себе пам’ятаю, різні історії якось самі собою складалися в мене в голові, без будь-якого зусилля з мого боку. Ось я бачила на вулиці якусь дивну людину, наприклад, старенького дідуся з «професорською» борідкою, в окулярах із зеленими скельцями. Він спирався на паличку з руків’ям у вигляді грифона і повільно підіймався по сходинках у тролейбус. І я вже знала, що буде далі, які дивовижні події з ним стануться вже сьогодні ввечері, коли він приїде до себе на дачу, в дерев’яний будиночок із відкритою верандою, що стоїть на околиці лісу, бачила ту хатку з облупленою голубою фарбою на стінах, і жука-рогача, що повільно повзе лісовою стежкою... ось таке власне «кіно» крутилося в мене в голові весь день.
Мені здавалося, що це є в кожної людини. З подивом дізналася, що такі здібності мають не всі, а діти ж люблять різні цікаві історії! Я й стала таким собі неформальним лідером у садку, а потім у школі. Мої однокласники страшенно любили слухати ті кумедні побрехеньки. А ще я вміла досить точно копіювати й пародіювати інших, вигадувала різні сценки. Та хоча зростала в літературному середовищі, письменники здавалися мені якимись особливими, унікальними – куди вже мені до тих небожителів?! Але все одно писати почала рано», – розповідає про себе Леся Воронина.
Найбільший вплив на Лесю Воронину мала її старша сестра Таня – незаперечний авторитет і найближча їй людина. Коли Лесі виповнилося 18 років, сестра одружилася з поляком і поїхала до Вроцлава. Тоді почався «польський період» у житті майбутньої письменниці – вона вивчала польську мову, влітку їздила з веселою студентською компанією на сплави на байдарках. У той час вона дізналася про театр Єжи Ґротовського, ходила на вистави за творами Тадеуша Ружевича і перекладала свого улюбленого Славоміра Мрожека.
Навчаючись у школі, Леся Воронина зацікавилася українським фольклором, співала в хорі «Гомін», а також захопилася східними двобоями та йогою. У 1972 році вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчила в 1979 році. За час навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури і побуту в Пироговому та на багатьох інших роботах. Із 1987 по 1991 рік – редактор відділу літератури та мистецтва часопису «Україна».
Коли в 1991 році з’явився «Соняшник» – дитячий альтернативний журнал, Леся Воронина з радістю прийняла запрошення працювати в ньому літературним редактором.
15 років Леся Воронина присвятила роботі в цьому часописі. Часто, коли не було якісних матеріалів, вона сама писала в усіх жанрах.
«Створюючи новий український часопис – ровесника Незалежності – ми хотіли, щоб наші діти відчували, що їх люблять, що український журнал – найкращий, найцікавіший, надрукований на чудовому папері, проілюстрований гарними дотепними малюнками. Ми відмовилися від принципу вторинності, основним завданням «Соняшника» було переконати читачів, що в Україні є власна дитяча література будь-яких жанрів: фантастика, пригоди, детективи, історичні оповіді, комікси. «Соняшник» перетворився на справжню творчу лабораторію, з нами співпрацювали блискучі письменники та художники-ілюстратори. На жаль, сьогодні «Соняшник» – це вже історія. Але за ті 16 років, що він існував, на ньому виросло кілька поколінь «соняшникових» дітей, які й досі люблять і пам’ятають його», – ділиться спогадами Леся Воронина.
Леся Воронина – авторка дитячих іронічних детективів, об’єднаних у серію «Суперагент 000»: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру»; пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Слон на ім'я Ґудзик», «Таємниця Чорного озера», «Таємниця Пурпурової планети», «Нямлик і балакуча квіточка» та інших.
Окрім літератури, є в житті Лесі Ворониної ще одне дуже важливе заняття – робота на радіо, на яку вона потрапила випадково. Одного разу її запросили на передачу, присвячену її чоловікові Євгену Гуцалу, а після того, як слухачі почали писати листи з проханням продовжити цикл передач про творчість Євгена Пилиповича, їй запропонували вести авторську передачу і бути ведучою ще кількох програм на радіо «Культура». Леся Воронина з радістю погодилася, адже переконана, що про культуру в нашому суспільстві дбають не просто мало, а ганебно мало, мовляв, це – «не формат» і публіці це не цікаво. Письменниця впевнена, що в Україні ще є люди, котрим важливо знати, які гарні книжки в нас виходять, спілкуватися зі справжніми, а не штучно розпіареними письменниками, філософами, акторами, режисерами, істориками, видавцями, музикантами, художниками. Саме цим і займаються працівники радіо «Культура» – запрошують тих людей, які сьогодні творять українську культуру.
«Моя радійна робота допомагає «перемикатися», забувати про щоденні турботи. У прямому ефірі ти залишаєшся сам на сам із аудиторією, яка тебе чує, це завжди екстрим, неможливо передбачити, як складеться ефір, хто зателефонує, які запитання прозвучать. Бо прямий радіоефір – це наше суспільство в мініатюрі. З такими ж проблемами й драмами, як у реальному житті, часом із трагікомедіями чи повним абсурдом, а часом із чудовими, добрими й несподіваними знайомствами і відкриттями», – розповідала в одному з інтерв'ю Леся Воронина.
У 2011 році Леся Воронина очолила дитяче видавництво «Прудкий равлик». Видавництво неспроста отримало таку назву, адже письменниця дуже любить цих чудернацьких слимаків і навіть має вдома велику колекцію равликів у кераміці, склі та на малюнках.
«Мені здається, що найгірші вчинки людина робить під впливом страху. Наше суспільство ніби й справді заражене вірусом страху, і я дуже хочу, щоб ми його позбулися. Щоб ми не привчали своїх дітей змалечку пристосовуватися й озиратися на всі боки, втягнувши голову у плечі. Тому герої моїх творів, потрапляючи у небезпечні, а часом і неймовірні ситуації, вчаться долати переляк і перемагати власну слабкодухість, рятуючи інших. А ще я переконана, що сміх – це неймовірно сильна зброя, адже всі паскудства у світі роблять люди, цілковито позбавлені почуття гумору».
На зустрічі зі своїми читачами Леся Воронина часто ходить разом зі своєю товаришкою – пані Ґавою, яка, за словами письменниці, виконує ба жання того, хто злегка смикне її за коси-дреди.
Бібліографія
Книги Лесі Ворониної
Воронина Л. Гра в індіанців, або Ніколи не смійся з крокодила : повість / Леся Воронина ; іл. В. Печеник. – Харків : Vivat, 2023. – 111 с. : іл.
Воронина Л. Нямлик і Балакуча Квіточка : [повість] / Леся Воронина ; [худож. К. Білетіна]. – Київ : Грані-Т, 2008. – 136 с. : іл.
Воронина Л. Прибулець з Країни нямликів : повість у 2 кн. / Леся Воронина ; худож. О. Бугренкова. – 2-ге вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. – 175 с. : іл.
Воронина Л. Пригоди голубого папуги / Леся Воронина ; мал. К. Штанко. – Київ : Знання, 2018. – 56 с. : іл.
Воронина Л. Слон на ім’я Гудзик / Леся Воронина ; намал. К. Штанко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 111 с. : іл.
Воронина Л. Смак олімпійського золота : повість написана на основі реал. подій із дитинства Інни Осипенко-Радомської / Леся Воронина. – Київ : Грані-Т, 2011. – 71 с. : фот.
Воронина Л. Суперагент 000. Нові пригоди : дит. детектив / Леся Воронина ; худож. О. Петренко-Заневський. – Київ : Соняшник, 2000. – 173 с. : іл.
Воронина Л. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру : ірон. детектив / Леся Воронина ; мал. К. Білетіної. – Харків : Ранок, 2018. – 221 с. : іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Блазнів, або Балансування на краю прірви : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2019. – 143 с. : іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Близнюків, або Чудисько озера Лох-Ойх та інші страховища : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2018. – 143 с. : іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2018. – 141 с. : іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9 : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2015. – 126 с. : іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьоморда : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2019. – 135 с. : іл.
Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети : повість / Леся Воронина ; худож. В. Штанко. – Київ : Знання, 2019. – 174 с. : іл.
Воронина Л. У пошуках Огопого : нотатки навколосвіт. мандрівниці / Леся Воронина. – Київ : Нора-Друк, 2010. – 176 с. : фотоіл.
Воронина Л. Хлюсь та інші / Леся Воронина ; худож. К. Штанко. – Київ : Грані-Т, 2008. – 53 с. : іл.
Критичні матеріали та розробки занять за творчістю Лесі Ворониної, інтерв’ю з письменницею
Воронина Л. Леся Воронина: «Коли пишу, то ніби повертаюсь у дитинство» : [бесіда з письменницею] / Леся Воронина ; розмову вели Н. Скочко та Н. Коваль // Українська мова та література (Шкільний світ). – 2017. – № 7-8. – С. 6-9.
Воронина Л. Леся Воронина: Найважливіше для мене, щоб дитина, яка прочитала мою книжку, ставала хоча б трохи добрішою й розумнішою : письменник про себе / Леся Воронина // Дивослово. – 2016. – № 12. – С. 56-59.
Іваненко Л. Презентація книжки Лесі Ворониної «Прибулець з Країни нямликів» : урок позакласного читання в 5 класі / Людмила Іваненко // Дивослово. – 2012. – № 10. – С. 24-27.
Кицак Л. Детективи для дітей: український варіант автора й читача / Людмила Кицак // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 11. – С. 5-10.
Кицак Л. Стежками «Суперагента 000» : літературна гра / Людмила Кицак // Українська література в загальноосвітній школі. – 2015. – № 3. – С. 40-43.
Кухарчук О. Сучасність стає у повний зріст / Ольга Кухарчук // Українська мова та література (Шкільний світ). – 2022. – № 11-12. – С. 112-118.
Перещ Ю. «Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку № 9» : пригодницько-фантастична повість Лесі Ворониної : цикл уроків : 6-й клас / Юлія Перещ // Українська мова та література (Шкільний світ). – 2015. – № 3. – С. 27-32.
Прокопчук О. Сучасна українська дитяча література : [добірка матеріалів] / Ольга Прокопчук // Шкільний бібліотечно-інформаційний центр. Бібліотечна робота. – 2015. – № 9. – С. 5-15.
Садівська В. Новочасна дитяча проза в контексті сучасної освіти / Валентина Садівська, Ольга Сова // Дивослово. – 2014. – № 5. – С. 14-16.
Слотницька І. Леся Воронина. «Таємне товариство боягузів...» : цикл уроків у 6 класі / Ірина Слотницька // Дивослово. – 2015. – № 2. – С. 14-23.
Вебліографія
Воронина Л. «Якщо б впіймала золоту рибку, то загадала б їй, щоб українці нарешті навчилися любити одне одного» [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Леся Воронина ; спілкувалася Дар’я Бавзалук // Високий замок : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://wz.lviv.ua/interview/172410-lesia-voronyna-yakshcho-b-vpiimala-zolotu-rybku-to-zahadala-b-ii-shchob-ukraintsi-nareshti-navchylysia-liubyty-odne-odnoho. – Назва з екрана. – Дата публікації: 28.05.2016. – Дата звернення: 17.03.2025.
Воронина Л. 7 запитань письменнику [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Леся Воронина ; спілкувалася Світлана Борщ // Читомо : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-lesya-voronina. – Назва з екрана. – Дата публікації: 25.05.2017. – Дата звернення: 13.03.2025.
Воронина Л. Найстрашніший ворог втрачає силу, коли стає смішним [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Леся Воронина ; спілкувалася Марта Луцька // Гречка : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://gre4ka.info/interv-iu/2575-lesia-voronyna-naistrashnishyi-voroh-vtrachaie-sylu-koly-staie-smishnym/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 05.03.2013. – Дата звернення: 17.03.2025.
Воронина Л. Не можна сіяти зневіру в дітях [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Леся Воронина ; розмовляла Ніна Скочко // Інтерв’ю з України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://rozmova.wordpress.com/2017/05/10/lesya-voronyna-3/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 10.05.2017. – Дата звернення: 19.03.2025.
Воронина Л. Нудні книжки – найстрашніші [Електронний ресурс] : [інтерв’ю] / Леся Воронина ; розмовляла Поліна Білокобильська // Інтерв’ю з України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://rozmova.wordpress.com/2016/05/07/lesya-voronyna/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 07.05.2016. – Дата звернення: 19.03.2025.