Народилася майбутня письменниця (повне ім’я Джоан Ролінґ – Джоан Кетлін) 31 липня 1965 року в містечку Єйт, на південному-заході Англії. Хоча на початку творчого шляху вона називала інше місто – Чіппінг, у якому ніколи не жила. Причиною таких розбіжностей у біографії, за словами письменниці, стало те, що Єйт завжди здавався їй похмурим містом, і її видавці та рекламні агенти підтримали її в цьому.
Батько Джоан – Пітер Джеймс Ролінґ, працював інженером у компанії Rolls-Royce. Мати – Енн Ролінґ (в дівоцтві Волан) – наполовину француженка, наполовину шотландка була науковим співробітником у відділі хімії Wyedean Comprehensive. «Мої мама й тато були міськими жителями Лондона. Вони зустрілися в поїзді, який вирушав із вокзалу Кінґс-Крос у Шотландії, коли їм обом було по вісімнадцять років».
Джоан мріяла бути письменницею з раннього дитинства. Коли їй було 5-6 років, вона могла годинами сидіти над зошитом, записуючи свої фантазії, і гості, що приходили до Ролінґів, часто навіть не здогадувалися, що вдома є дитина, настільки тихо було. Маленька Джоан багато читала й мала зовсім недитячі смаки в літературі. Вона любила читати грецькі міфи та книги Джесіки Мідфорд, що писала здебільшого про громадянські права.
Коли Джоан було два роки, народилася молодша сестра Діана, яка стала першим слухачем її дитячих оповідань. Деякими вона розважала молодшу сестру, а деякі просто змушувала її дослухати до кінця, насильно стримуючи на місці.
Перше оповідання Джоан Ролінґ написала в 6 років. Його головним героєм став кролик на ім’я Кролик, який захворів на кір, і його прийшли відвідати друзі, серед яких була величезна міс Бджола. У дитинстві сестрички хотіли мати свого кролика як домашнього улюбленця, тому не дивно, що він став персонажем оповідок майбутньої письменниці.
Сім’я Джоан Ролінґ кілька разів переїжджала. Вперше з Єйта у Вінтербурн, що неподалік Брістоля. Саме на одній із вулиць Вінтербурна Ролінг знайшла прізвище, що сьогодні не залишить байдужим жодного підлітка, який любить читати. У дитячій компанії з Джоан та Діаною гралися брат та сестра на прізвище Поттер – Іан та Віккі. Джоан заздрила їм, бо в них, на її думку, було таке милозвучне прізвище, не те, що в неї – Ролінґ. Діти завжди дражнили її за прізвище, яке легко можна було заримувати й перетворити на слово «скалка».
Коли Джоан було дев’ять років, сім’я переїжджає вдруге. У Татшилі дівчинка ходить до початкової школи, а згодом – до середньої школи у Вієдіні. У той час, згадує письменниця, вона була веснянкуватою та короткозорою дівчинкою, сором’язливою й зовсім не спортивною. Натомість любила літературу й іноземні мови та продовжувала вигадувати неймовірні історії про героїчні подвиги.
Свій підлітковий вік Джоан Ролінґ згадує як тотально нещасливий період життя. У цей час у неї погіршилися стосунки з батьком, який, поговорювали, був справжнім тираном, а мама захворіла на розсіяний склероз і ще молодою опинилася в інвалідному візку. Атмосфера вдома була настільки гнітючою, що Джоан не хотіла повертатися зі школи додому і щодня плакала, коли закінчувалися уроки.
Але в той час у неї з’явився друг Шон Гарріс, багато рис якого вона згодом впише в Рона Візлі. Йому офіційно присвячена друга книга про Гаррі Поттера: «Шону Гаррісу – водію, з яким можна втекти, і другу в негоді». У старших класах у Шона була машина, яка тепер відома світу як автівка родини Візлів, – старенький блакитний форд «Англія». Тоді ця машина стала символом свободи для Джоан. Майже щовечора вона телефонувала до свого друга і просила заїхати за нею. На все життя нйщасливішими спогадами з підліткових часів для Джоан залишилися ті, в яких вона їде в темряві в машині Шона. Так само, як і Рон, Шон походив із багатодітної родини, а в сім’ї Гаррісів і зараз живуть прототипи Джинні, місіс Візлі, братів Рона... Сім’я Гаррісів була для Джоан зразком тієї родини, яку б вона сама хотіла мати.
У 1982 році, коли Джоан завершила школу, перед нею постав вибір професії. До омріяного Оксфорду їй вступити не вдалося, оскільки вона була з провінційного містечка, а в той час привілеї надавалися тим, хто закінчив приватні школи. Тоді Джоан опинилася в посередньому Екстерському університеті, який ніколи її не надихав і в якому вона навчалася без особливого ентузіазму. З відмінниці вона перетворилася на затяту прогульницю, почала слухати панк і густо підводити очі чорним. Кожні вихідні Джоан приїздила додому до батьків, щоб доглядати за хворою матір’ю і хоч трохи розвантажити молодшу сестру, на яку тепер ліг основний тягар турбот по господарству.
У 2008 році, коли Джоан Ролінґ уже була відомою, вона виступала з промовою у Гарварді, де розповідала про свої студентські часи. Вона зізналася, що завжди мріяла стати письменницею, але батьки постійно приземляли її, наголошуючи, що світ фантазії – це лише примха, а сама професія – несерйозна: з неї ніколи не виплатиш іпотеку та не відкладеш на пенсію. «Вони хотіли, щоб я отримала прикладну освіту, а я хотіла вивчати англійську літературу. Ми дійшли компромісу і я пішла вивчати сучасні мови, але в результаті цей компроміс не вдовольнив ані їх, ані мене. В університеті мені не вистачило мотивації, я провела надто багато часу в кафе за написанням історій і надто мало на лекціях», – поділилася спогадами Ролінґ.
Екстерський університет став початком дороги в найтемніший період життя Ролінґ. Після випуску вона опинилася на низькооплачуваній роботі на посаді секретаря, але продовжувала писати. Вона згадувала, що була «найгіршим секретарем у світі», і єдине, що тримало її на тій роботі, – це те, що після завершення робочого дня вона могла користуватися робочим комп’ютером та друкувати свої рукописи.
Отримуючи маленьку зарплатню, Джоан Ролінґ могла дозволити собі поїздки лише на дешевих потягах. Одного разу такий потяг до Лондона затримався аж на 4 години. Увесь цей час у задушливому потязі вона просто сиділа та дивилася у вікно і в якийсь момент побачила хлопчика в круглих окулярах. Він швидко промайнув у натовпі, а потім зник, але цих кількох секунд вистачило, аби в фантазії Ролінґ спалахнули тисячі ідей про хлопчика-сироту, який їде в школу чарівників і шукає на вокзалі чарівний потяг, на якому він повинен дістатися до неї.
Саме в цей день у Джоан не виявилося з собою ручки, а вона була настільки сором’язливою, що побоялася її позичити в когось. «Я просто сиділа ці 4 години і думала. А цей темноволосий хлопчик ставав для мене все більш і більш реальним», – пізніше згадувала письменниця. У той день, коли Ролінґ нарешті потрапила додому, вона написала перші сторінки Гаррі Поттера.
Зовсім скоро після цих подій померла мама Ролінґ. Її смерть стала для Джоан страшним ударом. Незабаром абстрактні батьки Гаррі Поттера, які зовсім не фігурували в перших чорновиках, перетворились на ретельно прописаних Лілі та Джеймса Поттерів. Енн Ролінґ померла, не знаючи, який твір почала писати її дочка, але її ім’я закарбоване в присвяті до першої та останньої книг про Гаррі Поттера. Таким чином Ролінґ ніби обрамила всю поттеріану в пам’ять про свою маму, яку вона безмежно любила.
У одному з інтерв’ю Ролінґ зізнається, що зовсім не намагалася робити з книги про Гаррі Поттера автобіографію. І взагалі, що б там не казали, там небагато елементів із реального життя. Однак єдиний факт, який не заперечує навіть сама письменниця – це присутність у романі теми смерті. Особисту трагедію та біль за близькою людиною Джоан розділяє з Гаррі – батьків хлопчика закатував лорд Волдеморт, застосувавши закляття смерті Авада Кедавра.
Після смерті мами Джоан розірвала стосунки з батьком і в пошуках кращого заробітку поїхала викладати англійську мову в Португалію. У пообідній та вечірній час вона давала приватні уроки, а ранки залишалися вільними для творчості. Джоан продовжувала писати. На той час письменниця працювала над романом про хлопчика-чарівника. Він був далеко не першим, як вважається, а третім – перші два були забуті як такі, що не пройшли авторської критики.
У Потругалії Джоан познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – телевізійним журналістом Жожі Арантишем. Зблизив молодих людей, як не дивно, роман Джейн Остін, що його на той час саме закінчив читати молодий чоловік. А Джоан була великою шанувальницею письменниці. Після одруження у молодят народилася донька Джесіка. Перші розділи «Філософського каменю» писалися в складний для письменниці період – чоловік довгий час не міг знайти роботу, тому Джоан викладала англійську практично до народження доньки.
Цей шлюб перетворився для письменниці на справжню катастрофу. Він протривав трохи більше року та був украй нездоровим, у ньому Джоан потерпала від домашнього насилля. З появою дитини стосунки з чоловіком стали ще гіршими і через 3 місяці після народження дочки сталася найстрашніша ніч у житті письменниці. Уночі з будинку чулися крики, а вже на ранок чоловік виштовхав дружину на вулицю. Була п’ята ранку, кінець листопада, а Джоан була лише в одній сорочці. Вона пішла темною холодною вулицею десь углиб ще сплячого міста й повернулася з поліцією, щоб забрати доньку та перші зім’яті розділи Гаррі Поттера. Це було єдиним, що вона забрала з собою в Англію. На батьківщину вона повернулася ще біднішою й нещаснішою, ніж була, коли її покидала.
Повернувшись, вона не могла працювати, бо мала самотужки доглядати 3-місячне немовля, і жила на мізерні соцвиплати для матерів-одиначок. Цих грошей їй ледве вистачало на оренду вбогої однокімнатної квартири з обдертими шпалерами та старими трухлявими меблями. У цей час Ролінґ мала справжню клінічну депресію, з якою їй довелося звертатися до спеціалістів, адже періодично в неї почали з’являтися суїцидальні думки.
Той свій стан авторка пізніше переосмислить у дементорів – створінь, які доводять людей до божевілля, висмоктуючи з них усі світлі спогади і залишаючи лише темні. Незважаючи на все це, Ролінґ продовжувала писати. Письменництво стало для неї тим затишним куточком, де вона могла заховатися від дійсності. Недарма вона розмістила вхід у Дірявий казан – паб, через який можна потрапити зі світу маглів до світу чарівників, саме на тій вулиці, яка в Лондоні є вулицею книжкових крамниць. Це є авторською метафорою, що книги є справжнім порталом у інші світи.
Писати Гаррі Поттера Ролінґ приходила до кав’ярні, де її дочка поруч спала у візочку, а вона розплановувала 7 років дорослішання хлопчика-чарівника. У той час Ролінґ була на справжньому дні. У неї була лише дочка, яку вона сильно любила, та рукопис, у який вона вкладала всю себе та дуже вірила. Зараз на цій кав’ярні висить табличка «Місце народження Гаррі Поттера».
Як тільки дочка трішки підросла, Ролінґ довчилася в аспірантурі на вчительку і почала викладати в місцевих школах. Але для того, щоб влаштуватися на повний робочий день, їй потрібно було відмовитися від соціальних виплат. Протриматися на плаву їй допоміг Шон Гарріс, із яким вона продовжувала дружити. Акцент на дружбі та дружніх стосунках є дуже автобіографічним у творчості Джоан Ролінґ. Шон не лише підтримував її матеріально, а й вірив у неї як у письменницю, з ним першим вона поділилася ідеєю написання Гаррі Поттера.
Зараз Джоан Ролінґ живе в заміському будинку в Шотландії разом із чоловіком-лікарем Нілом Мюрреєм. У другому шлюбі вона народила ще двох дітей. Джоан не любить публічність та відмовляється від більшості інтерв’ю.
Ролінґ активно займається благодійністю. Вона фінансує благодійні фонди для матерів-одиначок та жінок, що постраждали від сексуального насильства, дітей-сиріт, досліджень та лікування розсіяного склерозу.
У 2005 році Джоан Ролінґ створила благодійну організацію Lumos, котра допомагає дітям та молоді в складних умовах (загальна сума пожертв перевищує 200 млн доларів).
Джоан Ролінґ – великий друг України. У своїх соціальних мережах вона веде інформаційну роботу та допомагає українським дітям. Так, у 2022 році вона відправила в Україну 1 млн фунтів стерлінгів на допомогу дітям, що постраждали від війни.
"Я думаю, що ви маєте моральну відповідальність, коли отримуєте більше, ніж вам потрібно", – сказала якось Джоан Ролінґ.
