БІОГРАФІЯ
Народився Володимир Григорович Рутківський 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині в родині вчителів. Перші дитячі враження майбутнього письменника припали на початок війни й окупацію, а це суцільний страх та смерть навколо. Тому, коли В. Рутківський читав твори М. Стельмаха чи О. Довженка, його переслідувало відчуття, що доля повелася з ним якось не так. Бо Довженко й Стельмах бачили своє дитинство якимось раєм, а в нього воно було схоже на пекло.
Коли батько Рутківського пішов на фронт, маленький Володя з мамою та 5-місячним братом подалися в евакуацію. Майже 5 років вони поневірялися по чужих хатах, доки не повернувся з війни батько. Потім ще шість років блукали по шкільних квартирах, доки не опинилися в селі Велика Бурімка, того ж таки Чорнобаївського району, де вперше розжилися на власну хату.
«Тут, над очеретяними берегами тихої Сули, на порубіжжі між Руссю та Диким Степом, і пройшло моє формування як особистості. Саме в наших місцях, твердили шкільні історики, зупинився князь Ігор перед історичним походом на половців. І втікав він з полону теж через наші місця. У наших місцях рубався Северин Наливайко, неподалік народився козак Морозенко. Власне, історією та легендами тут просякнутий кожен клаптик землі. До того ж, наш шкільний історичний гурток, де я був старостою, прилучився до відкриття місцезнаходження первісної стоянки кінця ашельської епохи. Відкриття було таким вагомим, що його відомий археолог І. Шовкопляс відніс до найвидатніших відкриттів. Ця подія справила вирішальний вплив на вибір моїх життєвих уподобань. І хоча археологом стати не вдалося, все ж захоплення історією залишилося назавжди і згодом перелилося в історичні романи та повісті».
Оскільки батьки Володимира Григоровича були вчителями, хлопець здобув освіту там, де вони працювали, – спершу в Богодухівській (1944-1950), згодом – у Великобурімській середній школі (1951-1954) Чорнобаївського району. У шкільні роки Володя захоплювався читанням («поглинав» усе, що траплялося до рук), спортом (подавав значні надії як футболіст, плавав, фехтував) та історією (шукав легендарний скарб князя Ігоря). Тож у долі письменника повсякчас проглядає пристрасть до книжності, змагальність та історичність.
Після закінчення школи та невдалої спроби вступити на історичний факультет Київського університету в 1955 році В. Рутківський опинився на відділенні технології консервування технологічного факультету Одеського інституту харчової та холодильної промисловості. Звідтоді й досі він залишається одеситом.
1957 року юнак перейшов на відділення хімічних приладів і апаратів хіміко-технологічного факультету Одеської політехніки. Підхопивши в туристичному поході запалення легень, у 1959 році він бере академічну відпустку й до вишу більше не повертається. В. Рутківського остаточно заполонила атмосфера творчості.
Цілий рік Володимир наполегливо вивчав теорію та практику літературної справи, заробляючи на життя розвантажуванням вагонів та іншими випадковими підробітками. У подальшому працював на Одеському суперфосфатному заводі, був редактором Одеського обласного телерадіокомітету, відповідальним секретарем Одеської філії СПУ, завідувачем відділу газети «Одеські вісті». Однак повсякчас його покликанням залишалася літературна діяльність.
Творчість письменника складається з його дорослої поезії та дитячих романів. Літературну діяльність Володимир Рутківський розпочинав як поет, перша збірка віршів «Краплини сонця» вийшла в 1966 році. Згодом ім’я письменника втрапило до переліку «ідейно незрілих авторів», тому наступну його збірку «Плоти» (1968) вилучили з книгарень і бібліотек, «Експромт» (1970) викреслили з тематичних планів, а збірки «Повітря на двох» (1973) і «Рівновага» (1977) було так відредаговано, що вони ледве нагадували первісний авторський текст. Лише 1987 року Володимирові Григоровичу таки вдалося видати збірку «Знак глибини», а 2005 року укласти вибране «День живої води». Є в його доробку й ошатна збірочка поезій для наймолодших, присвячена синові Богдану, – «Відчиніть Богданкове вікно» (1974).
У біографії поета були часи невизнання, зради, наклепу колег-літераторів, звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі». На той час Володимир Григорович працював уже в Одеському телерадіокомітеті. Оскільки й тут він відстоював проукраїнські й, зрештою, просто порядні людські позиції, то ситуація загострилася настільки, що прихильний до Рутківського Борис Олійник, рятуючи молодого поета від неминучих переслідувань і гонінь, посприяв його вступу в 1973 р. на дворічні Вищі літературні курси в Москві. Саме в столиці, в атмосфері «дозволеного вільнодумства», серед багатонаціональної творчої молоді та кращих академічних мозків Союзу, юнак уперше пізнав, що таке насправді високохудожній текст і естетична довершеність, взяв до рук твори Булгакова та Мандельштама, почув про мужність Семенка і про плеяду великих, схоронених в архівах, українських письменників.
У Москві Володимир Рутківський уперше спробував себе в прозі для дітей (повість «Ганнуся») та на все життя взяв за правило просту й так не властиву українській літературі думку, що рівнятися слід на найкращих у світі, а не на тих, кого сьогодні друкують у найближчому видавництві.
У доробку В. Рутківського – низка тематичних циклів. У казкових повістях «Бухтик із тихого затону» та «Гості на мітлі» буденне життя дітей стикається зі світом чарівного і знаходить спосіб гармонійного співіснування. Письменник не є прихильником змодельованої казковості: чудесне в його текстах зазвичай має природне пояснення, а найбільше диво – сама людина. Дилогія «Ганнуся» та «Ганнуся. У гості до лісовика» — веселі пригодницькі канікулярні повісті з елементами фантастики.
У 80-х роках ХХ ст. автор захоплюється минулим України, маловідомими сторінками історії. Він проводить багато часу в архівах, відвідує музеї, подорожує. Ті роки він вважає найкращими у своєму житті. Рутківський береться за більш ризиковані речі – створення власної версії маловідомих подій минувшини. Ним керує бажання пробудити гордість українців за власну історію, котра нічим не гірша за французьку чи британську. Результатом його дослідження стає перша книга – повість-легенда «Сторожова застава» про подорож у часі. Наступним твором на історичну тематику став роман «Сині Води».
Справжнє визнання письменнику принесла пригодницька тетралогія про козацьких джур (джури – юнаки, які навчаються козацькій справі в старших козаків). Історична трилогія (на той час ще трилогія, бо остання частина вийшла в 2015 році) для дітей отримала найвищу літературну нагороду України – Національну премію імені Тараса Шевченка в 2012 році.
Історично-пригодницька тетралогія про джур стала унікальним явищем для України. У ній В. Рутківський звертається не стільки до історичної пам’яті свого сучасника (вона деформована чи знищена), скільки до «голосу крові» в ньому. Його світ – реальний і пізнаваний, хоча поряд з історично достовірними персонажами діють легендарні українські воїни – характерники, вовкулаки та волхви. Як наслідок, життя українського порубіжжя розгортається перед читачем неймовірно цікавим хитросплетінням людських доль, історичних подій і духовних традицій. По суті, В. Рутківський першим із дитячих письменників зміг вивести живу українську героїку з полону «казковості» в площину буттєву, провів юного читача від дитячого захоплення неймовірними пригодами до усвідомлення, що вона справжня і твоя!
По-справжньому увірвавшись до сучасного літературного процесу аж у 70 років, Володимиру Рутківському все ж вдалося отримати всі найвищі в Україні відзнаки в галузі літератури для дітей і юнацтва, його твори читають люди всіх поколінь, вони ввійшли до шкільних та вишівських програм, очолюють найповажніші рейтинги та перемагають у найвпливовіших літературних конкурсах.
За відсотки від грошової частини Шевченківської премії в 2012 році письменник заснував іменну премію «Джури», що спрямована на виховання юних українців у дусі національно-патріотичних цінностей.
Упродовж тривалого часу Володимир Рутківський є головою журі Корнійчуковської премії – літературного конкурсу на найкращий твір для дітей, заснованого Одеською обласною радою і громадською організацією "Агентство регіонального розвитку". Конкурс присвячено пам'яті дитячого письменника Корнія Івановича Чуковського (Миколи Васильовича Корнейчукова), юність і молодість якого пов'язані з Одесою.
Тексти Володимира Рутківського яскраво демонструють своєрідність української культури й водночас відстоюють універсальні, світові цінності. У його героїв віриш одразу та беззастережно. Він пише напрочуд яскраво та кінематографічно. Стилю письменника характерні любов до людини та живого світу, світлий гумор, динамічний сюжет, яскрава та багата мова. Його світ буквально зримий і відчутний, а тому справді пізнаваний. Навіть той, хто вперше зіткнеться з самим поняттям «Україна», у творах В. Рутківського зможе відчути й зрозуміти життя «по-українськи». І водночас знайде відповіді на близькі та важливі йому питання.
