Соціально-побутову повість «Микола Джеря» Іван Нечуй-Левицький написав у 1876 році та присвятив Миколі Лисенку.
За композицією – це повість-хроніка, послідовний життєпис героя, який впродовж свого життя перебуває в постійному конфлікті з системою закріпаченого, а потім пореформенного села. Протягом усього твору гартується й мужніє характер Миколи Джері. З тихого замріяного парубка, який грає на скрипці й закохується в батрачку Нимидору, виростає нова людина – зрілий, мужній протестант. З ненавистю й глузуванням він ставиться до панів та посесорів. І навіть після довгих поневірянь уже посивілий Микола зберігає ті ж риси невгасимої гордості, сміливості, усвідомлення своєї людської гідності.
Микола Джеря – син того часу, коли кріпацтво вже тріщало по швах, але все ж існувало та мордувало людей. Він любить волю й бажає волі, він жадає нормального й простого життя, де буде місце роботі та сім’ї. Але жорстока дійсність щоразу розбиває його надії вщент. Микола не може сприймати своє рабство як дане від Бога. Із товаришами він утікає від пана.
На той час то був найпоширеніший протест проти панщини, бажання знайти іншу долю, щасливе життя. Але від рабства й залежності не втечеш. На цукроварні, куди наймається Джеря, умови ще жахливіші, ніж на панщині. Починається моровиця, люди гинуть один за одним. Ще й доходять чутки, що пан скрізь розшукує втікачів, щоб покарати й віддати в солдати. Миколі знов доводиться тікати. Тиняння продовжуються багато років, та бурлаків таки ловлять. Джеря постає перед судом та вкотре відстоює своє право на людське життя, його не зламали, гордість та воля підтримують Миколу.
Від каторги рятує реформа 1861 року. Миколу звільняють, і він нарешті повертається додому. Його зустрічають хрести на цвинтарі: померла мати та кохана дружина. Цей останній удар долі Джеря переживає найтяжче. Ціле життя він шукав щастя, а воно чекало на нього вдома, та не дочекалося.
Ненависть до суспільства, що зруйнувало життя Миколи й багатьох інших, стала єдиною силою, яка підтримувала подальше життя героя. Боротьба з неправдою та виховання онуків – ось що лишилося на його долю.
Повість закумулювала в собі найвищі письменницькі досягнення І. Нечуя-Левицького. Змалювання жорстокої дійсності кріпацтва, жахливі картини життя промислових найманців, темне, бідне, тваринне повсякденне життя, на тлі якого постають яскраві світлі особистості, незламний дух українського селянина, волелюбна душа людини, яку можна вбити, але неможливо зламати морально. В особі Миколи Джері Іван Франко вбачав одного зі «світлих лицарських типів українських».
У 1926 році «Миколу Джерю» вперше було екранізовано німецьким режисером Йосипом Роною і Марком Терещенком на Одеській кінофабриці. Сценарій був написаний Миколою Бажаном, але, на жаль, фільм не зберігся.
У 2019 році за підтримки Українського культурного фонду була розпочата робота над створенням повнометражного фільму «Микола Джеря» режисерки Ірини Правило. Знімали фільм на Черкащині, в селі Стеблів, звідки родом сам І. Нечуй-Левицький.
Komentarze