Ольга Хоружинська народилася 10 квітня 1864 року в селі Бірки на Харківщині в родині поміщика, члена Київської Громади, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Родина була заможною, тому шити-варити-прати дівчину ніхто не навчив. Ольга здобула прекрасну освіту: закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат, вищі жіночі курси в Києві. Вона досконало володіла англійською, французькою, німецькою, російською мовами.
Дівчина мала мету: прислужитися Україні своїми знаннями та статками. Обидві сестри Ольги Хоружинської були одружені з членами Київської Громади. Сестра Антоніна була дружиною Єлисея Трегубова, викладача в колегії Галагана. Жили вони поряд із колегією, тому в їхньому домі зупинявся Іван Франко.
Коли 29-річний львівський гість побачив миловидну 21-річну Ольгу й почув, що вона – спадкоємиця двох дуже небідних дідів-генералів, він задумався про шлюб. Іван Якович почав листуватися з Ольгою, і в одному з листів посватався до неї, обставивши їхній майбутній шлюб як єднання Сходу та Заходу.
16 травня 1886 року І. Франко приїхав одружуватися, але цій події геній не надав особливого значення. Так, у Павлівській церкві Колегії Галагана зібралися гості, наречена, священник, а молодого не було. Виявилося, що серед книжок Трегубова він знайшов цікавий стародавній вірш і, забувши про все, всівся його переписувати. Тільки наполегливі вмовляння друзів примусили письменника відкласти цю справу й нарядитися у весільний сюртук. Молодята, не затримуючись у Києві, відразу ж відбули до Львова.
Рудий, сутулуватий, не дуже уважний до неї молодий, був Ользі не до душі, крім того вона знала про численних жінок у його житті. Ольга розуміла, що ніколи не стане для чоловіка ні музою, ні джерелом натхнення, але вона дала обітницю Богові, тому виконає її: стане другом генієві, допоможе матеріально й морально. З високою думою, що шлюб – уособлення духовної й політичної єдності Західної та Східної України – Ольга зав’язала собі світ.
Як писала сестра Ольги:
«Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові «вдома жилося добре».
Прикметно, що аристократка ніколи не опускалася до усних чи письмових розмов про своє подружнє життя: все носила в собі.
На новому місці Ольгу очікувала роль донора: весь посаг у 500 тисяч золотих рублів вона витратила на Франка. Оплачувала видання заснованого Франком журналу «Життє і слово», власним коштом опублікувала книжку Франка «В поті чола», збірку «З вершин і низин». Ольга Франко писала статті, робила переклади з іноземних мов, допомагала чоловікові в літературній праці, разом вони збирали казки й легенди.
Ольга навчила чоловіка вільному володінню французькою мовою, спонукала Франка записатися до Чернівецького університету, і він здобув вищу освіту. Завдяки дружині Іван Якович поїхав до Відня, де написав і захистив дисертацію. Ольга вірила, що, захистивши докторську дисертацію, І. Франко отримає посаду і тоді їхні біди скінчаться. Франко отримав диплом доктора філософії, але не зміг влаштуватися на роботу: до Львівського університету його не бажали приймати, а платну посаду голови НТШ перехопив Михайло Грушевський. Це був крах їхніх ілюзій. Франко ж любив говорити, що захистив докторську, аби задовольнити амбіції дружини. Коштів дружини вистачало на пристойне життя, прислугу. У Франка виробилася звичка мати щоденну каву з 2 до 3 години в «Монополії», легкий суп з грибами – на обід.
Жінка взялася будувати для родини двоповерховий дім у престижному районі. Вона витратила великі кошти, але не мала досвіду керування хитрими майстрами, тому в будинку опалювалася тільки одна кімната, а в інших жити було неможливо.