Діти Івана Франка та Ольги Хоружинської , троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже збитошні. Вони завжди голосно бавилися, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або забивали цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додавався справжній зоопарк, який панував у оселі Франків. Іван Якович працював, а діти товклися вдома. Десь з-під дивана вилазила черепаха, хатою ходив лелека зі зламаним крилом, а долівкою стрибали жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати лелеку. А в кутках ще й морські свинки хрумали капусту. І в цьому всьому Іван Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори. Сам письменник дуже любив тварин. У підвалі свого будинку він тримав кроликів, але найбільше любив собак, яких у нього було кілька. Франкові собаки манерами не вирізнялися і любили гавкати тоді, коли їм заманеться.
Відомий сусід Франка, Михайло Грушевський, неодноразово скаржився письменнику на його невихованих домашніх улюбленців, які не давали ночами поважному професору ані спати, ані працювати. Траплялося, що Грушевський навіть подавав позови до суду на численних собак Івана Яковича, які вночі сильно гавкали, не даючи заснути. Часто, як згадувала донька письменника Ганна, їхні оселя нагадувала «звірячу клініку», з покаліченими тваринами, яких Франки підбирали на вулиці й лікували вдома.
Іван Якович не займався господарчими справами, навпаки він «захворів» придбанням, поповненням своєї бібліотеки першодруками, мав 15 тисяч книг. Молода жінка благала чоловіка не витрачатися на раритети, але Франка це тільки розпалювало. Ольга віддала своє життя чоловікові, родині, але існувала в крижаній самотності.
Поки в неї були гроші, Франко спромагався на кілька слів:
«Я маю викиди совісті, – зізнавався Іван Якович, – сиджу тут у теплих бібліотеках, а ти мучишся з дітьми, що хворіють».
Дійсно, будинок без господаря – це постійний холод, протяги, дах, що протікає . Усе це провокує хвороби, а матері краще самій хворіти, ніж хворобу дитини пережити.
Коли гроші Ольги закінчилися, біда обступила родину: матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи. Ольга не була привчена до домашньої роботи, до раціонального ведення господарства, а порадитися було ні з ким, ні до кого було серцем притулитися. Вона розуміла, що Львів прихильний для грошовитих гостей, львів’яни ж негативно ставилися до самого Франка, особливо після його хвороби: уникали його, пліткували про непрактичність Ольги, що в хаті бідність, а вона збирає гроші, аби видати його збірку «З вершин і низин». Жителі міста не раз закидали Франка камінням, а під вікнами навіть спалювали його опудало. Співчутлива Ольга була вражена, що її перетворили на мішень: позаочі львів’яни презирливо називали її «москалька», «Франчиха», кипіли ненавистю до неї. Те, що до неї ставилися гірше, ніж до Франка, що ніхто не ставився до неї по-людськи, зломило нещасну жінку.
Єдиною гаванню міг бути чоловік, але Іван Франко «не серцем її вибирав і одружився з нею не по любові», ніколи не сказав, не написав їй того, що писав Ользі Рошкевич, Юзефі Дзвонковській та Целіні Журовській. Не могла Ольга стерти з пам’яті, як Іван Якович повів її на пошту до Целіни. Франко тоді втратив зір, тому попросив дружину роздивитися кохану жінку й описати її вроду, одяг. Звісно, вона переживала, коли він їздив до Перемишля на побачення з Целіною, і витрачав на неї великі гроші.
Наслідком такого життя були Ольжині сухоти, нервове перенапруження, й цілковитий психічний розлад. З цього часу психіатрична лікарня стала її домівкою. Є свідоцтва, що в Ольги стали траплятися часті нервові зриви, в родині були постійні сварки, скандали, спільне життя ставало нестерпним.
У 1914 році І. Франко був змушений віддати дружину до будинку божевільних, звідки вона вийшла лише через чотири роки. У 1916 році стан здоров’я Івана Франка різко погіршився. Сини його пішли на фронт, дочка поїхала до Києва, дружина лікувалася, він лишився сам при випадкових людях, які його доглядали.
Іван Франко помер 28 травня 1916 року. Поховали його в позиченій вишитій сорочці та старенькому вбранні в так званому «готелевому гробівці» Мотелевських-Мотильчинських на Личаківському кладовищі. «Готелевими» називали місця для поховань, які здавалися власниками в оренду для тимчасового поховання. Через п’ять років польська влада надала дозвіл на поховання Івана Франка на сучасному місці. У 1932 році на могилі було встановлено пам’ятник роботи Володимира Литвиненка.
Ольга Франко пережила чоловіка на 25 років, вона тулилася у своєму будинку у Львові, де містився музей письменника. 17 липня 1941 року на чужині відмучилася Ольга Хоружинська-Франко, її прах притулили в закапелку чоловікового меморіалу. І сьогодні її занедбане поховання паркується під тінню пам’ятника Франкові.
Comments