За власним зізнанням Івана Франка, значний вплив на його життя і творчість мали взаємини з жінками. Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської.
Першим кохання Івана Франка була Ольга Рошкевич – дочка сільського священника з Лолина. Вперше він побачив її в 1874 році, й відразу закохався. З того часу Ольга та Іван багато часу проводили разом. Дівчину вабили мудрі очі юнака, його розум, делікатність поведінки. А він їй писав:
«кохана Ольдзю, моє серце», «раз жити і раз кохати – таке моє серце», «я тебе люблю... Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті...».
Врешті-решт після двох років знайомства, «згораючи від кохання», І. Франко попросив Ольгу стати його нареченою. І Ольга почала готувати весільний подарунок – збирати весільні пісні й обряди в селі Лолин.
Звернувся юнак і до батьків зі сватанням та отримав їхню згоду, однак до офіційних заручин так і не дійшло. Студента другого курсу філософського факультету Львівського університету Івана Франка заарештували за участь у таємній соціалістичній організації. У сім’ї Рошкевичів зробили обшук. Ольга встигла заховати деякі листи та книжки на пасіці, а поки арештованого тримали в буцегарні, брат Ольги Ярик був зв’язковим закоханих: потихеньку носив записки та передачі.
Важкий на руку та слово, деспотичний батько Ольги отець Михайло зрозумів, що всякі стосунки з ув’язненим зашкодять його власній кар’єрі та родині, тому заборонив дочці навіть думати про Франка. Проте закохані ще зустрічалися в лісі за селом. Ольга йшла і в’язала на деревах стрічки, щоб Іван знав, куди йти. Розлука викликала вибух Франкових почуттів:
«Люблю тебе, тільки не так, як давніше, а сто раз сильніше, сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й ти скомпрометована, як я, що й ти терпиш» (початок червня 1879-го).
Яких тільки чуток у той час не наплодилося в темних головах сусідів у селі. Бажаючих посвататися до попівни, мов одрізало, і Ольга зрозуміла, чому так багато дівчат у її становищі зважуються на крапку в житті. На щастя, до неї посватався син посла, молодий священник Володимир Озаркевич (рідний брат письменниці Наталії Кобринської). Він був палким прихильником творчості Івана Франка, тому вирішив допомогти в такий спосіб.
Франко знав, що Ользі доведеться вийти заміж, але не витримав. Лист Ольги про те, що вона одружується, звалив його з ніг. У нього стався крововилив.
14 вересня 1879 р. Ольга й Володимир одружилися. Але чоловік виявився чесною людиною: новостворене подружжя спало окремо, тому в Ольги була свобода дій і надія на спільне майбутнє з Франком. Вальс прощання Іван із Ольгою танцювалив 1884 р. в Коломиї на балу.
Після цього шлюб із шляхетним і люблячим Володимиром перестав бути фіктивним. Народився син, названий на честь коханого Іваном, донечка Ольга-Олена. Ольга поринула в роботу: перекладала з німецької, французької та російської мов. Видала повість Еміля Золя «Довбня» (з передмовою Івана Франка).
Та доля жалісно била її: помер син Івась, потім – чоловік Володимир. Вона жила тільки для Ольги-Олени. Молода вдова переїхала до Львова і поселилася по вулиці Софії (нині Івана Франка), якою ходив її колишній наречений, бо жив неподалік.
Іван Якович хотів, щоб вона прийшла до нього в гості, але Ольга цього не зробила. Її сестра Михайлина часто відвідувала родину Івана Яковича, привозила їм харчі з села. До неї інколи навідувалася Ольга Хоружинська.
Коли вулицею йшла похоронна процесія із тілом І. Франка, Ольга Рошкевич споглядала з другого поверху. Невдовзі Ольга переїхала в село Миклашево, де прожила ще 19 років.
Ольга Михайлівна Рошкевич померла 30 травня 1935 року. Своїй сестрі Михайлині вона заповіла покласти їй у труну під голову Іванові листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер втрачені для читачів.