Оповідь про дітей та першоджерела українського козацтва Володимир Григорович задумав іще наприкінці 1980-х рр. фактично твір був своєрідним «продовженням» повісті «Сторожова застава».
Йдеться не лише про те, що герої «Джур» пам’ятають і Римів, і Мамая, і битву під Синіми Водами. Значно важливіше, що вони є прямими нащадками, земляками та продовжувачами справ своїх славетних попередників.
Художній простір В. Рутківського збігається з географічними межами Черкащини, а час є виразно авторським, тому описувані події сприймаються абсолютно справдешніми. Письменник пише не про абстрактний народ і особистостей, «викопаних» ним із чужих рукописів, а про власне, пережите й видобуте зі своєї пам’яті та підсвідомості. Саме тому його тексти пробуджують не просто інтерес до української історії, а й відчуття своєї особистої причетності до неї.
Славнозвісні нині «Джури козака Швайки», що вперше з’явилися в журналі «Однокласник» у далекому 1995 р., були непоміченими для українського читача. Цілих 20 років пролежав твір у столі автора, аж поки в 2006 р. Анатолій Качан не відніс рукопис у видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», де 2007 р. він і побачив світ.
Культурна громада України захоплено зустріла книжку, відразу поставивши її в один ряд із найкращими зразками української історичної прози. 70-літній письменник раптом опинився в ролі «мистецької сенсації» та «перспективного автора». Щодо появи трьох наступних частин «Джур», то за зізнанням Володимира Григоровича, цьому маємо завдячувати насамперед наполегливості І. Малковича.
Нині історико-пригодницька тетралогія про добу козацтва: «Джури козака Швайки» (2007), «Джури-характерники» (2009), «Джури на підводний човен» (2010), «Джури і кудлатик» (2015) – стала своєрідним підсумком ідейних і художніх шукань В. Рутківського в царині історичного письма. Та й нагород вона зібрала найбільше.
У 2012 році "Джур" (на той час ще трилогію) було відзначено Національною премією імені Т. Г. Шевченка.
«Джури» привернули увагу широкого кола критиків і рецензентів, які наголошують на знаковості цього тексту для сучасності, зверненні автора до малодослідженої сторінки української історії, новаторстві й надзвичайному рівні художності, високій мовностилістичній культурі та руйнуванні зашкарублих стереотипів щодо минулого.
При цьому не одностайні вони в означенні жанру тетралогії (від "роману виховання" до "химерної" прози чи модерного історичного екшену тощо), однак сходяться на тому, що "Джури" – поліфонічний, точний у відтворенні часу й типажів художньо-історичний твір для дітей.
Comments