Повість «Потерчата» визрівала в уяві В. Рутківського, коли в українській літературі з’явилися такі шедеври художньої автобіографічної прози про дитинство, як «Зачарована Десна» О. Довженка (1956), «Ойойкове гніздо» та «Паруси над степом» (1963) В. Близнеця, «Олень Август» (1965) Є. Гуцала, «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір» (1966) М. Стельмаха, «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1980) Гр. Тютюнника.
«… Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь. З висоти свого віку вдивляюся в себе малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, сивих вже потерчат, і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, любов’ю і ненавистю, вірою і безнадією».
Попри захопливий сюжет і легкість письма читача не полишає відчуття, що весь той невпинний перебіг подій – не головне. Навіть постаті-персонажі – не головне. У повісті немає ні смаковитих Довженкових описів сусідів чи родичів, ні казкової краси світу М. Стельмаха чи незвичайних дитячих буднів і трагічної буденності Гр. Тютюнника. Є тільки роїння думок-спогадів – мошкари-потерчат перед очима Вічності. Є відчуття вищої тайни, що її не можна осягнути доти, доки не збагнеш, що вона лише твоя. З цього погляду «Потерчата» нагадують повість Е. Гемінґвея «Старий і море». Її можна належно прочитати насамперед крізь призму символічних образів. Світ «Потерчат» – це безглуздий світ – світ без гармонії та правди, без задуму та цілі. Автор сповідується сам собі, бо цей недосконалий світ і є його власним, митцеві нікого звинуватити в його вадах. Кожне потерча безневинне своєю особистою виною. Та коли ти хочеш жити в атмосфері любові, мусиш навчитися любити сам, бо лише це залежить від твоєї волі.
«Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчились» – таке жанрове означення твору дав автор.
«Потерчата» – це роздуми про дитинство в страшному світі, який дорослі перетворили на війну; про людство, проблеми самознищення. Невипадково твір складається з окремих розділів, які є епізодами-кадрами зі стрічки життя автора – з дитинства, украденого війною. Сучасні діти живуть у інших умовах – у їхньому світі, на жаль, теж є насилля і війни. Проте, може, завдяки невигаданому, пронизливому переживанню, викликаному пером Майстра в іще незачерствілих душах, ці нові діти знайдуть шлях порятунку людства від самознищення?